Милосердя на „Масляній”

За благословінням настоятеля Свято-Покровського храму с. Спаське протоієрея Романа Заброцького на Масляній неділі, в четвер 23 лютого 2017 року, відбулося відвідування дітей-інвалідів КЗ „Дніпропетровський дитячий будинок-інтернат”. Це вже стало доброю традицією в справах милосердя нашої парафії.

в детском доме

Як і минулого року, заздалегідь було оголошено в храмі про відвідування. Тому парафіянами храму та іншими селянами була підготовлена значна благодійна допомога: мед, фрукти, компоти, солодощі, а головне – млинці з різними начинками, яких ми зробили стільки, щоб їх було достатньо на декілька днів.

Ми приїхали до дитбудинку трохи раніше обіду, щоб млинці поспіли до обіднього столу. Та доки діти були ще в школі, ми відвідали групу № 4, де знаходяться тяжко хворі дітки, які все своє коротке життя терпляче несуть свій хрест. В основному такі дітки приковані до постелі. Тільки оченята їхні свідчили про те, що вони нас чують. О. Роман поблагословив кожного з них.

детский дом

Прихід дітей зі школи зразу було почуте. Помітивши нас, їхній гомін переріс у радісні вітання. Для таких діток приїзд гостей – велика радість. І радіють вони не тільки гостинцям, а більше спілкуванню. Головне – дати дітям можливість відчувати, що вони потрібні, що їх люблять, що вони не одні і що їх не забули.

У кожної дитини – своя історія. І, як правило, та історія – не краща за іншу. Більшість дітей таких, від яких відмовились батьки. А є такі, яких вже розшукали рідні, але відвідавши раз або два, більше не з’являються, чим додають дитині більшого горя.

З кожною дитиною потрібно було поговорити, обійняти. Для них важливе таке спілкування, бо через інших людей вони пізнають, як виглядає світ за стінами їхнього дитбудинку, в якому вони проживають до 18 років.

Спілкуючись з ними, розуміємо, що тут нас дійсно чекали і нам раді. Користуючись нагодою, ми поздоровили з минулим днем народження Дзягун Аліну з молодшої групи, подарувавши їй подарунок: дві книги та шампунь. Для неї це було радістю, але і несподіванкою, чому вона і запитала нас, як ми дізналися про день її народження. А о. Роман їй відповів, що нас сповістив її Ангел.

Ще для дітей було великою радістю, що їх відвідав Віктор Мороз (дядя Вітя), якого проводжали на війну у 2015 році ті дітки, які були у мене на літніх канікулах та потім молилися за нього. До речі, перебуваючи у відпустці минулого року, він також відвідував їх. Так і зараз, повернувшись з війни не зміг їх не відвідати.

Радісною несподіванкою для дітей були гості, також парафіяни нашого храму, Лідія Цапик та Віталій і Олена Колісник зі своєю маленькою Міланкою, з якою діти бавилися на літніх канікулах.

Віталій та Олена зробили дітям надзвичайний подарунок – велику кількість фотографій з літніх канікул у селі, чому вони були дуже раді, бо майже в кожного є свій власний фотоальбом, який буде поповнено цими фото. Можете собі уявити, як це було: розглядаючи свої фото діти захоплююче ділилися з іншими своїми спогадами про проведений час на канікулах. Видно, що для них цей час залишиться у памяті яскравою, незабутньою подією та закарбується у свідомості на все життя. А по оченятах інших діток було видно, як їм також хотілося там бути, але…

Один з них, Дениско, підійшовши до мене, просив: „Візьміть і мене на канікули. Я також хочу побачити на небі Малу і Велику Ведмедиці. Я вам буду допомагати, я вмію мити посуд, заправляти постелі і буду пасти качечок.”

Я йому відповіла, що в мене, на жаль, не достатньо ліжок. А він, дивлячись прямо мені в очі так, як тільки може дивитися та людина, яка вміє чекати і вірити, з надією говорить: „А я ж можу спати на підлозі, на коврику”.

Я згадала, як ми всі колись приїздили до батьків зі своїми дітьми, і нас було 11 чоловік, то ми також спали на підлозі, на подушках. Денискові не можливо було відмовити і я відповіла: „Добре. Тоді будемо спати разом на підлозі, на коврику”. Ви б бачили ті радістю сяючі оченята. Такі реалії нашого життя…

Ми не поспішали, тому провели з дітьми тривалий час. А по завершенні зустрічі Оленка Ніколаєнко запропонувала нам послухати її. Вона заспівала нам пісню про маму. Послухайте і ви ці слова:

Пташенята у гнізді: „Мамо, мамо!”
Тягнуть крилечка малі: „Мамо, мамо!”
Сонце світить, все росте, мамо, мамо!
Ти як сонце золоте, мамо, мамо!
Перше слово, перший крок: „Мамо, мамо!”
Перший у житті урок: „Мамо, мамо!”
Ти ж моя ластівка, я твоя дитина,
Найдорожча у житті матінка єдина…

Більшість дітей у цьому закладі – сироти. І, мабуть, десь у глибинах свідомості кожен з них відчуває, що тільки з рідною мамою йому було б безпечно, затишно і тепло. Кому, як не таким діткам ми повинні дарувати своє тепло, любов і свій час.

На прощання дітки ще раз дякували нам та запрошували нас ще приїздити. А ми ще повернемося до них, і не раз.
До речі, коли я писала цю статтю, зателефонувала мені з інтернату Сніжанка Цапковата, ще раз дякувала нам за домашні млинці, які і сьогодні, у неділю, їм подавали до столу.

Олександра Сіленко, парафіянка
Свято-Покровського храму с. Спаське

rss подпискаСледить за выходом новых статей на этом сайте

Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с политикой конфиденциальности и пользовательским соглашением

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с политикой конфиденциальности и пользовательским соглашением.