Частичка души в православной поэзии

Творчество прихожанки Спасо-Покровского храма Кристины Кушнир, ученицы 9-го класса.

Колокольный звон

Как же все-таки прекрасно на колокольне позвонить,
И вспомнить, как пришлось неделю эту пережить.
В своих грехах покаяться суметь,
Свои дела хорошие, плохие рассмотреть.
За все, что было, помолиться,
И перед Богом извинится.

С молитвой прихожан звоном в церковь позвать,
И колокольный звон по селу раздать.
Я вам отвечаю, это прекрасно,
Хоть в дождь, хоть на улице ясно.
На Пасху …это не передать,
Мы звоним, чтоб людям не хотелось спать.

Так само и на Рождество,
Мы славим Бога торжество.
Всем меня может и не понять,
Но это все так, я повторю вам опять.

Болезнь матери и Пресвятая Богородица

Жила одна родина,
Була в них бідная хатина,
Батьки робили все для діток,
Вони вважали їх за квіток,
В родині батьки дітей Богу поучали,
Але діти, хто це такий, не знали.

Вони були дуже сучасними,
І сприймали себе найпрекрасними,
За однолітками йшли, нічого не боялися,
А одного разу по-справжньому догралися.

В них мама тяжко захворіла,
Лежала в лікарні, молилися, нічого не їла,
Діти і операції великі пропонували,
А вона казала»Мені Бог допоможе, це я знаю»!

Матуся у Бога просила,
»Приведи моїх дітей до церкви, ти наша сила».
І після прогуляної ночки,
Приснився такий сон материній дочкі:

Матір Божу уві сні вона побачила,
Сказала»Скрутно, що я для тебе нічого не значила»,
А я існую, і Бог також є,
Він тобі їжу, світло дає.

Дочка прокинулася й злякалася,
Тієї ж миті до храму зібралася,
Прийшла в церкву, на коліна впала,
Плакала, видужіння матері благала,
У Господа вибачення просила,
Що маму не слухалася, яка її зростила.

До мамочки в лікарню зайшла,
Мама сказала? «Доню, нарешті ти прийшла»!
По молитвам її мати видужала,
І вони разом стали до церкви ходити,
І весь світ душею любити.

А ви кажете що немає чудес!
А ви прислухайтеся просто до небес!
Ця історія — вигадки мої,
Але будь ласка, повірте мені,
Православіє перемагає!
І вас до церкви давно чекає,
Бог один! І віра одна!
Вона процвітає, як та весна.
Попросіть, і Бог вам допоможе,
Зло і ненависть у світі переможе.

Іде війна…

І досі на наших землях йде війна,
І забирає тисячі людей вона .
Невинних, простих батьків, синів,
А як переживе це серце матерів!?

Війна — це назавжди сердечна рана,
Це невиліковний сон та уявна драма!
І зараз в Україні драма ця,
Та йде вона від одного до іншого кінця.

І ллється кров, і сльози л’ються,
Як тяжко це казати …але…не всі солдати повернуться!!!
Ми віримо у вас, солдати,
З молитвою допомагаємо шляхи долати .

Мир в країні- наша надія,
Боже, допоможи щоб здійснилася наша мрія ..

Село Спаське — село красиве,
У кожному дворі ростуть груші, сливи,
У цьому краї тепла багато,
І кожен день для цього края свято.

На кожній вулиці тут квіточки ростуть,
А восени-яблуні цвітуть.
Восени-жовте листя,
І ми збираємо шипшину для намиста,
Це місце краще на землі !
Тому що проживаю я в цому селі.

Мої сестрички в перший клас прийшли,
Так швидко пройшов час, вони вже підросли.
А так недавно були маленькі,
Мої улюблені, самі рідненькі.

Школа вас уже гукає,
Вчитель перший зустрічає.
На вашому обличчі зараз посмішка сяє,
Перший дзвоник на урок уже закликає.

Я знаю, ви вчитися будете навідмінно,
Це ми бачитимемо неодмінно.
Переживання зітріть з свого сердечка,
Школа скоро буде вам як рідне гніздечко .

Дивовижний і казковий світ відкриє,
Вас може й стревожить, але і зігріє .
Дорога Арінка і Настя,
Терпіння, удачі вам й щастя!

Письмо солдата с войны

Солдат пише матері листа :
»Привіт, моя улюблена матусю,
Не знаю, може я додому і не повернуся,
Та не хвилюйся тільки ти,
В моєму серці ти була і будеш завжди.

Скажу чесно, бої тяжкі тривають,
Землю нашу рідну забирають..
Може я на цій землі загину,
Захищаючи тебе та Батьківщину.
Скільки ця війна ще буде тривати?!
Скільки людства не змогли ми врятувати..

Але скоро до тебе я матусю,
Підійду, до твоїх ручок пригорнуся,
І все буде добре, я обіцяю,
Бувай, я тебе, мамочко, кохаю! «

Тільки-но лист відправив солдат,
Не успів відійти від гранат…..
Упав на землю цей солдат.
А скільки ще синів забрала війна ця війна!
Сама жорстока, несправедлива, зла!
Сльози виступають на очах,
Відчуваєш невмирущий страх.

НАШ храм

У мене у селi є храм чудовий,
I не дарма його назвали в нас Покровом.
Вiн нас вiд зла охороняє i добро нам посилає.

Вiн в нас на службi, як корабель пливе,
За ним усе, а в ньому тиша цiла.
Коли поглянеш ти на храм Покровський,
То в тебе котиться сльоза,
Мабуть про Iiсуса муки,
або про селище, в яке прийшла вiйна.

Але найгiрша новина, що храм у нас забутий,
На служби ходить мало прихожан.
Коли спiвають “Вiрую”, менi здається,
Що нiбито всi образи в цiм храмi плачуть,
За те, що ради нас та Господа вони пройшли цi муки,
А ми не гарнi у душi..
Ось так в людини i виходять цi грiхи,
Хто солодко живе — той кару цю несе,
А хто старається, той вiчно буде жити у добрi !

rss подпискаСледить за выходом новых статей на этом сайте

Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с политикой конфиденциальности и пользовательским соглашением

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с политикой конфиденциальности и пользовательским соглашением.